«Вже більше не буду вас… друзями звати»

13 октября 2011 -
article551.jpg

 

 

Хотів би висловити своє співчуття усім парафіянам Російської Православної Церкви. Цими днями вони втратили свого духовного лідера і друга - святішого патріарха Кирила. Ні, це зовсім не те, про що ви подумали. Він і досі живий, і не дивлячись на існуючі проблеми зі здоров’ям, швидше за все, він ще не одну митру зносить і ще не раз буде їсти українські вареники зі сметаною в межах нашої суверенної держави. Веду мову не про фізичне, а лише про духовно-психічне здоров’я російського першоієрарха.

Всіх здивувало, як цими днями патріарх Кирил був особливо відвертим з журналістами. Зазвичай агенти спецслужб є доволі стриманими у поведінці, тим більше у словах. А цього разу немов би їх підмінили. Розчулений теплим прийомом у братській Молдові, в останній день свого перебування на цій гостинній землі, святіший владика дав інтерв’ю румунським та молдовським тележурналістам. У традиційній, суто формальній зустрічі (пригадуєте, у нас він так на «Інтері» виступав), патріарх відповів на кілька запитань «про все і одразу», серед яких одне виявилося для його святості особливо болючим.

У контексті розмови про власні відчуття на патріаршому троні, Кирило доволі відверто поділився з глядачами негативним досвідом свого найвищого у світі служіння. Виявляється, в особистому житті, поза храмом і пишними богослужіннями, його святість уже кілька років хронічно страждає від холодної самотності. І за песимістично-автобіографічними прогнозами московського першосвятителя, саме самотність – це те, що буде супроводжувати його до кінця життя. Врешті, як і всіх його попередників. За категоричним твердженням патріарха, у нього не може бути друзів. Лише паства.



Можливо, я чогось не розумію…Однак це збентежило не лише мене. Думаю, так було з кожним, хто дивився чи перечитував згадане інтерв’ю. Про це одразу ж написали безліч видань, прокоментували сотні блогерів. І з жалем про сумну долю московського святителя зітхнули тисячі правовірних протоієреїв, рідкобородих ієреїв і басистих дияконів. Виявляється, духовний лідер всього руського миру — це бездушна скотина. (з тою скотиною не можу розібратись. То ви пишете вона, потім – він. Гляньте своїм мудрим оком, чи так влаштовує). В один прекрасний день, з подачі наївного електорату, одягнувши на голову патріарший куколь, одразу ж і перестав бути одним з нас. Ми справедливо вважали, що патріарх — це кращий з людей. Він повинен мати увесь світ за своїх друзів. А тут, виявляється — нічого подібного! Увесь світ для нього – лише фрагмент робочо-професійної обстановки! «Ви — не друзі. Ви — паства. І я вам ніяких не друг. Я — ваш патріарх… Тому цілуйте мені пантофлю, і то негайно, поки я не заплакав і не покарав вас анафемою!»



Як людина доволі цинічна і злопам’ятна я і досі не забув патріарший Брегет за тридцять тисяч євро. Хіба це він сам його купив? Та ні! За легендою, це йому (увага…!!!) друзі подарували! Тобто ті, хто вважав себе другом самого патріарха! А він? А він так не думав. Оком не моргнувши, чіпляв собі на десницю подарунок, за вартістю середнього автомобіля. Він ще, напевне, тоді навіть і поцілував щедрого благодійника. Чого не зробиш заради такої «дружби»...



Або ж ота шикарна, райського вигляду патріарша яхта. Пригадуєте? Якщо і направду для людей існують сім смертних гріхів, то з них восьмий – «відриватись» і відпочивати на такій, у повному сенсі «патріаршій», яхті одному, без друзів і в гордій самотності. Не один сучасний «Лазар» із заздрістю споглядав, як святіший владика, не чекаючи майбутнього Царства небесного, шукав різносортних насолод не на грішній землі, а серед буйних хвиль житейського моря...Погодьтесь, яхта «Паллада» за чотири мільйони доларів – це дуже непогане місце для духовних розважань і медитацій релігійного лідера з претензіями на вселенську владу та свою особливу роль не лише в церковній, але й політичній світовій шахівниці.



Часом, служачи у малесенькому храмі, де, окрім кількох парафіянок та псаломщика, нікого нема, зі свого маловірства я й справді відчуваю приступи душевного смутку за те, що я служу не там, де великі собори вщент наповнені богомольцями. Мені сумно з того, що я іноді маю проповідувати не тисячам, а всього лиш двом десяткам людей. Я і справді заздрю тим священикам, які служать у храмах, де люди збираються на молитву не лише у великі свята. А ще я чомусь думаю, що, напевне, міг би це все мати, якщо б лиш перейшов у «сусідню» конфесію. Не буду її називати вголос. Ви самі добре знаєте, про що мова. Це саме та юрисдикція, на яку сьогодні працює і Бог, і всі чорти одночасно.

Але найчастіше за приступи меланхолії Христос посилає мені втіху – вміння уважно читати новини і чужі інтерв’ю та робити з цього правильні висновки. Зварив собі кави, увімкнув Інтернет, перейшов поглядом новинні сайти і так втішився, що здавалося б аж помолодшав! Виявляється, у нас не так все й погано. Наш предстоятель для нас — і батько, і порадник, і друг. Здається, що й сам Христос мав друзів і навіть особливо цим пишався. «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця» (Ін.15:15).

Можливо, ви дорікнете мені, що я зануда і що з неприхованим задоволенням чіпляюся до слів? Можливо, й так. Але мені чомусь дуже не хочеться так часто чути на свою адресу коментарі про те, що церква — це те місце, де товсті вчать худих, як їм правильно постити…

infoporn.org.ua

При комментировании материалов сайта соблюдайте правила общечеловеческой этики Понравился материал? Поделитесь с друзьями

Рейтинг: 0 Голосов: 0 826 просмотров

Нет комментариев. Ваш будет первым!

Владельцы этого сайта никогда не разделяют точку зрения авторов

По просьбе правообладателей будет удален любой контент, к которому есть обоснованные претензии

[b][/b]
[b]
[/b]